>
Багато вчених відзначають, що криміналістична тактика займає центральне місце в криміналістиці, є загальною системою розслідування злочинів. Таку роль їй відводять у зв’язку з тим, що криміналістична техніка використовується через тактику, без неї вона безпредметна. У свою чергу методика розслідування окремих видів злочинів займається розробкою тактичних прийомів стосовно до розслідування окремих видів злочинів, тобто знову ж ґрунтується на тактику.
Термін “тактика” уперше виник у військовій науці. Воєнна тактика вивчає об’єктивні закономірності бою і розробляє шляхи і засоби, форми і прийоми боротьби, найбільш відповідній конкретній обстановці в даний момент і вірніше всього обеспечивающие успіх. У переносному, більш загальному змісті, у якомусь термін “тактика” вживається в криміналістиці, він позначає сукупність засобів і прийомів для досягнення наміченої мети.
У радянській криміналістиці одне з перших визначень криміналістичної тактики було дано в 1938 році. “Криміналістична тактика, – писав Е.У. Зицер, – є система прийомів попереднього слідства, що дає можливість на основі вивчення особливостей кожної конкретної слідчої справи найбільше ефективно і з найменшою витратою сил і засобів реалізувати в цій справі вимоги морального і процесуального права”.
А.Н. Васильєв думає, що тактика, як частина криміналістики, є “система тактичних прийомів, розроблених на основі спеціальних наук, і головним чином, логіки, психології, науковій організації праці, а також узагальнення слідчої практики для застосування логічних методів пізнання, формування психології відносин слідчого з учасниками слідчих дій, організації планомірного розслідування злочинів з метою ефективного збирання доказів відповідно до норм КПК”
Більш точне визначення криміналістичної тактики дане Р.С. Белкиним, що розглядає її як “систему наукових положень і розроблювальних на її основі рекомендацій з організації і планування попереднього і судового слідства, визначенню лінії поводження осіб, що здійснюють судове дослідження, і прийомів проведення окремих процесуальних дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на усунення причин і умов, що сприяють здійсненню і прихованню злочину” Таким чином, криміналістична тактика визначається як система, що складається з двох щодо автономних частин: наукових положень і розроблювальних на їхній основі прийомів і рекомендацій.
Становлення криміналістичної тактики як самостійного напрямку досліджень у криміналістиці, що оформились в один з її розділів, відноситься до кінця 50-х і початкові 60-х років.
Тактичний характер здобуває використання слідчим не самих оперативно-розшукових мір, а лише, даних, отриманих таким шляхом, якщо орган дізнання застосував спеціальні засоби при виконанні за завданням слідчого пошукових дій.
Тому, предметом вивчення криміналістичної тактики є не сама оперативно-розшукова діяльність, а раціональне й ефективне сполучення оперативно-розшукових і слідчих дій, тобто організація взаємодії слідчого і працівників міліції при розслідуванні і попередженні злочинів.
Криміналістична тактика, крім тісного зв’язку з криміналістичною технікою і методикою розслідування злочинів зв’язана з іншими юридичними і неюридичними науками.
Правовою основою криміналістичної тактики є норми карного і карно-процесуального права. Так, розробляючи тактичні прийоми і рекомендації, тактика не може не враховувати такі категорії, як поняття злочину, ознаки складу злочину, предмет і межі доведення, види і порядок здійснення процесуальних дій.
Криміналістична тактика тісно зв’язана з такими науками, як логіка і психологія, тому що, діяльність слідчого у своїй основі – це розумова, творча, діяльність.
Наприклад, психологія допитуваного, психологія контакту, психологічні якості самого слідчого (спостережливість, швидкість реакції, уважність) не можуть не враховуватися при розробці і застосуванні тактичних прийомів. Логіка при побудові версій, логічний аналіз показань, допитуваного, а також використання логічних методів мислення – це діяльність по встановленню об’єктивної істини в справі.
Криміналістична тактика самим тісним образом зв’язана з практикою боротьби зі злочинністю, тому що вона, як і криміналістика в цілому, виникла і розвивається як область наукового знання, що обслуговує нестатку практики боротьби зі злочинністю. Але практика боротьби зі злочинністю це і джерело розвитку криміналістичної тактики і критерій оцінки її рекомендацій.
Криміналістична тактика і практика боротьби зі злочинністю взаємозалежні і взаємообумовлені. На різних етапах розвитку науки цей зв’язок неоднаковий. Так, практика може випереджати науку, теорію, так і теорія може випереджати практику. Наприклад, такі слідчі дії, як слідчий експеримент, пред’явлення для упізнання, перевірка й уточнення показань на місці, виникли спочатку на практиці і лише потім стали об’єктом вивчення науки. Виникнувши на практиці, тактичний прийом (або їхня сукупність) у результаті наукового аналізу й узагальнення стає більш зробленим, науково обґрунтованим і після чого впроваджується в практику, здобуваючи вже характер наукових рекомендацій. На цьому етапі наука випереджає практику, стимулюючи її підйом. Практика у свою чергу, сприйнявши рекомендації науки, удосконалить їх і знову випереджає теорію.
Криміналістична тактика розробляє засоби і методи запобігання, які можна розділити на: а) установлення причин і умов, що сприяють здійсненню і прихованню злочинів; б) одержання інформації про злочини, що готуються; в) залучення представників громадськості,
Так, інформація про причини й умови здійснення злочину збирається слідчим у процесі проведення слідчих дій. Як правило, ці дані повинні з’ясовуватися одночасно з встановленням інших обставин. Однак, іноді для їхнього вивчення може знадобитися проведення слідчих дій, організаційних заходів саме в цих цілях. Наприклад, допит представників адміністрації і громадських організацій установи для з’ясування стану виховної роботи в колективі, ознайомлення з виробничо-господарською діяльністю підприємства з метою виявлення способів і джерел утворення неврахованої продукції, напрямок запитів у відповідні організації і т.д.
Крім загальних положень, у змісті криміналістичної тактики входять:
– розділи навчання про криміналістичну версію;
– планування розслідування;
– принципи здійснення в процесі дослідження заходів організаційного і технічного характеру;
– принципи здійснення в процесі розслідування взаємодії між слідчим і іншими працівниками органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю;
– принципи використання в процесі розслідування даних, отриманих з оперативних джерел;
– рекомендації з використання на попередньому і судовому слідства техніко-криміналістичних засобів і прийомів збирання і дослідження доказів;
– рекомендації про використання на попередньому слідства спеціальних пізнань, допомоги фахівців;
– рекомендації про використання в процесі розслідування допомоги громадськості;
– тактичні прийоми і рекомендації з проведення окремих процесуальних дій.
Особливо варто помітити, що тактичні прийоми проведення процесуальних дій, хоча і не є єдиним елементом криміналістичної тактики, але являють собою її найважливішу частину, а поняття тактичного прийому і рекомендації відносяться до числа основних понять.
При багатогранності слідчої діяльності і незліченній безлічі різних ситуацій, що виникають у слідчій практиці, тактика і розробляє ради про можливі і припустимі прийоми – криміналістичні рекомендації. Слідчий сам зобов’язаний вирішити, як застосувати той або інший прийом (тактичний) у визначеній ситуації. Тому стосовно тактичних прийомів застосовується поняття “рекомендація”. Воно означає, що слідчий у межах закону має волю вибору тактичних прийомів і застосовує їхній згідно сформованої ситуації. В остаточному підсумку криміналісти справедливо дійдуть висновку висновкові, що тактичний прийом і рекомендація – поняття хоча і не тотожні, але настільки нерозривні, що жорстко розділяти їхній недоцільно.
В міру розвитку й удосконалювання карно-процесуального законодавства окремі тактичні прийоми, раніше в законі не згадувані, можуть одержати законодавче визнання, ставати нормою закону.
Учені вважають, що тактичні прийоми ознакою обов’язковості не володіють і володіти не можуть, що ніяких тактичних правил у процесуальних нормах не утримується. На їхню думку, тактичний прийом, що став нормою закону, утрачає свою криміналістичну сутність, перестає бути прийомом;
тому що тактика, вважають вони, припускає волю вибору прийому слідчим.
Інші криміналісти вважають, що тактичний прийом, що став нормою закону, не перестає бути прийомом і не утрачає свого криміналістичного змісту. Такий висновок можна зробити, виходячи із самої сутності тактичного прийому.
Законодавча регламентація, закріплення тактичного прийому в законі означає саме визнання законодавцем, що цей прийом і є найбільш ефективний, найбільш доцільний спосіб дії при виробництві визначеного процесуального акта, настільки доцільних і ефективним, що його необхідно застосовувати у всіх випадках. Від того, що даний спосіб дії став обов’язковим, він не перестав бути способом дії, тобто не перестав бути тактичним прийомом.
Таким чином, обов’язковість або необов’язковість тактичного прийому не визначає його сутності. Обов’язковість є вираження оцінки законодавцем тактичного прийому як найбільш ефективного засобу розслідування або судового розгляду в конкретному випадку. Тактика зовсім не обов’язково означає волю вибору. Тактика – це правильний вибір. Якщо цей вибір робить законодавець, то це теж тактика, тому що критерієм правильності цього вибору є багаторічна науково обґрунтована практика застосування якого-небудь прийому.
Класифікувати тактичні прийоми можна по двох підставах: по способах правової регламентації і по обсязі застосування. У першому випадку це тактичні прийоми, передбачені законом як обов’язкові для виконання у всіх випадках. (Наприклад, регламентуючий порядок проведення виїмки й обшуку говорить, що слідчий, приступаючи до виїмки або обшуку зобов’язаний пред’явити постанову про це. Після пред’явлення постанови слідчий пропонує видати знаряддя злочину, предмети і цінності, добуті злочинним шляхом. Таким чином, законодавець пропонує правильний шлях одержання доказів, при цьому не ущемляючи прав і воль громадян. Крім цього, можна говорити про тактичні прийоми, передбачених законом, але застосовуваних по розсуду слідчого. Наприклад, у цій же статті говориться про право слідчого заборонити особам, що знаходяться в приміщенні або місці, у якому виробляється обшук, а також особам прихожим у це приміщення або місце, залишати його, спілкуватися один з одним або іншими особами до закінчення обшуку. Законодавець дає можливість слідчому виходячи з конкретних умов місця й обставин справи самому вирішувати це питання.) Ціль такого права полягає в тім, що слідчий діє виходячи з наявних у справі доказів і можливості збереження слідчої дії в таємниці від сторонніх осіб. І останні – ті тактичні прийоми, не передбачені карно-процесуальним законом і застосовувані на практиці слідчим для одержання доказів у справі. До них можна віднести: “пожвавлення асоціативних зв’язків”, “деталізація показань”, “спільний аналіз показань” і інші. По обсязі застосування тактичні прийоми можуть підрозділятися на прийоми слідчої дії, прийоми стадій проведення слідчої дії (підготовчої, робочої і заключної стадій), тактичні прийоми окремого виду слідчої дії, наприклад, особистого обшуку.
Розслідування злочинів здійснюється в конкретних умовах часу, місця, навколишнього середовища, у взаємозв’язку з іншими процесами об’єктивної дійсності, поводженням осіб, оказавшихся в сфері карного судочинства, і під впливом інших, що часом залишаються невідомими для слідчого факторів. Ця складна система взаємодій утворить ту конкретну обстановку, у якій діє слідчий і інші суб’єкти, що беруть участь у доведенні, і в якій протікає конкретний акт розслідування. Ця обстановка одержала в криміналістиці загальна назва слідчої ситуації. Слідча ситуація – це сукупність умов, у яких у даний момент здійснюється розслідування, тобто та обстановка, у якій протікає процес доведення. Слідча ситуація складається з наступних груп компонентів:
1. Компоненти психологічного характеру: результат конфлікту між слідчим і конфронтуючими йому особами, прояв психологічних властивостей слідчого, осіб, що проходять у справі, і т.п.
2. Компоненти інформаційного характеру: поінформованість слідчого (про обставини злочину, можливих доказах, можливостях їхнього виявлення й експертного дослідження, місцях приховання шуканого і т.п.); поінформованість конфронтуючому слідчому й інших минаючих у справі осіб (про ступінь информированности слідчого і свідків, про виявлені і невиявлені докази, про наміри слідчого і т.п.)
3. Компоненти процесуального і тактичного характеру:
стан проведення в справі, можливість обрання запобіжного заходу , ізоляції друг від друга минаючих у справі осіб, проведення конкретної слідчої дії і т.п.;
4. Компоненти матеріального й організаційно-технічного характеру: наявність комунікацій між черговою частиною й оперативно-слідчою групою; наявність засобів передачі інформації з облікових апаратів органів внутрішніх справ ; можливість мобільного маневрування наявними силами, засобами і т.п.
Виявлення на основі аналізу слідчої практики типових ситуацій, що складаються на різних етапах розслідування тих або інших видів злочину, і розробка рекомендацій, що стосуються кола і послідовності слідчих дій і інших заходів, що повинні проводитися в кожній конкретній ситуації, є досить актуальною задачею.
Слідча ситуація обумовлює тактику конкретних слідчих дій. Її оцінка реалізується в тактичному рішенні. Тактичне рішення – це вибір мети тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому або окремі її компоненти, на хід і результати процесу розслідування і його елементів.
Для успішного застосування кожен тактичний прийом повинний мати наступні властивості:
1. Допустимість тактичного прийому – тобто його придатність з погляду законності, етичності і науковості джерел, засобів і форм впливу на учасників судочинства.
Законність тактичного прийому полягає в тім, що за своїм характером, змістові і цілеспрямованості він повинний цілком відповідати законові або не суперечити йому, тобто не вести до порушення й обмеження законних прав і інтересів громадян (так, фізичне або психічне насильство, помилкові обіцянки звільнити з-під СТРАЖИ у випадку визнання провини ні при яких обставинах застосовні бути не можуть, тому що вони протизаконні). Етичність тактичного прийому означає, що не можуть бути використані аморальні початки, такі як обман насильство, погроза. Неприпустимі і ніколи не можуть бути виправдані тактичні прийоми, що принижують людське достоїнство. Наукова обґрунтованість – це відповідність тактичного прийому сучасним науковим досягненням як тих наук, з яких він запозичений, так і науки криміналістики. Наукова обґрунтованість тактичного прийому полягає в можливості наукового передбачення результатів його застосування, а також перевірки його ефективності на практиці.
2. Приступність тактичного прийому – це можливість його використання кожним слідчим, оперативним працівником, суддею, тобто він не повинний жадати від своєї реалізації яких-небудь додаткових, вихідних за рамки їхніх професійних знань і навичок.
3. Здатність тактичного прийому допомагати ефективному застосуванню науково-технічних засобів. Ця властивість відноситься не до всім, а лише до частини тактичних прийомів. Наприклад, більшість тактичних прийомів, застосовуваних при огляді місця події повинні створювати . необхідні умови для найбільш ефективного використання технічних засобів.
Крім того, тактичні прийоми не повинні:
1. Впливати на позицію невинного, щоб не сприяти визнанню їм неіснуючої провини.
2. Виправдувати зроблений злочин або применшувати його суспільну небезпеку;
3. Сприяти обмові з боку допитуваного ;
4. Використовувати непоінформованість допитуваного в питаннях карного права і процесу ;
5. Сприяти розвиткові в допитуваного низинних почуттів, дачі ними помилкових показань, здійсненню аморальних учинків ;
6. Ґрунтуватися на повідомленні слідчим допитуваному свідомо помилкових зведень (наприклад, про походження документів або предметів)
7. Підривати авторитет правоохоронних органів.
Іноді тактичні прийоми називають як слідчі хитрості або “психологічні пастки”. Останні нерідко тлумачать чомусь як обман, хоча це невірно. У їхній основі лежить не обман допитуваного, а розрахунок на таку оцінку їм ситуації, що приведе допитуваного до необхідності самостійно прийняти правильне рішення.
Слідча хитрість – це маневрування достовірною інформацією, створення на допиті такої ситуації, при якій допитуваний дезорієнтується про ступінь поінформованості слідчого про обставини справи, наявності в нього визначених доказів.
Яке відношення зробить на допитуваного такий тактичний прийом залежить насамперед від його відношення до злочину. Якщо причетність у наявності, то оцінивши достовірну інформацію як стосовну до справи, вона буде вільно вибирати лінію поводження, яку рахує для себе найбільш підходящої.
Тактичні прийоми, володіючи поруч загальних, зазначених вище властивостей, розрізняються по своїй структурі. Одні з них являють собою нескладна дія (наприклад, вибір напрямку руху при огляді місця події). Інші являють собою складну дію, що складається з декількох частин (наприклад, підготовка до допиту містить у собі вивчення матеріалів справи, вивчення особистості допитуваного, вибір місця, часу, складання плану й ін).
Але є і такі тактичні прийоми, кожний з яких складається фактично з декількох прийомів, тобто являє собою їхня сукупність. Такий вид прийомів іменується складними тактичними прийомами або тактичними комбінаціями. “Тактична комбінація, – на думку Р.С. Белкина,- це визначене сполучення тактичних прийомів або слідчих дій, що переслідує ціль рішення конкретної задачі розслідування й обумовлене цією метою і слідчою ситуацією.”
Фактично тактична операція, представляючи із себе висновок слідчого про необхідність зміни сформованої ситуації визначеними засобами, є одним з видів тактичного рішення.
Перед особою, що здійснює розслідування, постійно встають такі слідчі задачі, дозвіл яких можливо лише в результаті виконання визначеного набору слідчих, оперативних, ревізійних і інших дій, спрямованих на досягнення однієї мети. Наприклад, щоб викрити конкретна особа в здійсненні злочину, необхідно провести комплекс процесуальних і не процесуальних заходів. Саме в таких випадках, коли реалізацією однієї слідчої дії досягти поставленої мети неможливо, слідчий приймає тактичне рішення про необхідність проведення тактичної операції.
